Заспокоєння у години занепокоєння

Я сказав: Пильнуватиму мої дороги, щоб не грішити своїм язиком. Я поставив охорону моїм устам, коли грішний став переді мною.

3Я втратив голос і став сумирний, не говорив навіть про добро, та мій біль відновився.

Жаром зайнялося в мені моє серце, і в моїх роздумах палахкотітиме вогонь. Я став промовляти своїм язиком:

Господи, об’яви мені мій кінець і міру моїх днів, яка вона, щоб я знав, чого мені бракує.

Ти показав мої дні — ось вони, декілька п’ядей; моє існування — це ніщо перед Тобою. Усе — лише марнота — кожна людина, що живе.

Отак, наче привид, проминає людина, — даремно клопочеться вона. Збирає скарби, та не знає, для кого їх збирає.

А тепер, хто надія моя? Хіба не Господь? Моє існування — в Тобі.

Звільни мене від усіх моїх беззаконь, — докором для безумного Ти зробив мене.

Я онімів і не міг відкрити моїх уст, бо Ти — Той, Хто мене створив.

Відверни від мене Свої кари. Я зовсім ослаб від сили Твоєї руки.

Докорами за беззаконня Ти покарав людину і забрав її душу, як павутину. Тож даремно непокоїться кожна людина.

Господи, вислухай мою молитву і почуй моє благання. Відгукнися на мої сльози, бо я в Тебе, як мандрівник і чужинець, як і всі мої батьки.

Дай полегшу мені, щоб я спочив перед тим, як відійду, і мене вже не стане