Не ображатися зовсім, чи ображатися правильно?

Хочу сьогодні порушити тему, навіяну псалмом Давида. А він там дуже виразно говорить про таке явище, як образа.

Швидше за все, кожен з нас непогано знайомий з таким станом, тому що в несправедливому егоїстичному світі образа так само природня, як пліснява в сирому приміщенні.

Кажуть, що будь-яка гірка правда про людину може бути причиною для образи. Скажіть чоловікові, що він недостатньо розумний і поводиться іноді безвідповідально, і це залишить неприємний осад на душі. Скажіть жінці, що вчора вона була набагато привабливіша, ніж сьогодні, і ви нанесете їй ще одну серцеву рану.

Відомий англійський драматург та поет Вільям Шекспір

Найбільша образа, яку можна заподіяти чесній людині, - це запідозрити його в нечесності.

Як реагувати на образу, що виникає у душі? Ніхто не стверджує, що це гарне почуття та приваблива якість характеру. Але чи можна образи позбутися зовсім, чи головне завдання – навчитися в таких обставинах правильно поводитися? Іншими словами – навчитися правильно ображатись?

Давайте прочитаємо кілька текстів із 34 псалма, які показують стан Давида:

Піднялися фальшиві свідки й стали допитувати мене про те, чого я не знав.

Відплатили мені злом за добро, осиротили душу мою.

А я, коли вони тривожили мене, одягався в мішковину, упокорював свою душу постом; тож моя молитва повернеться в моє нутро.

Я піклувався про кожного з них, як про друга, як про свого брата, і впокорювався — як той, хто ридає і сумує.

Вони ж з мене глузували, зійшлися, зібрали на мене кари, а я не знав; розділилися і не покаялися.

Цькували мене, глузливо висміювали, скреготали на мене своїми зубами

Це гіркий вилив стану його серця.

Як уже було сказано

Образа з'являється, коли людина гостро відчуває несправедливість щодо якихось її рішень, вчинків або загалом її особистості.

Практично у всіх життєвих ситуаціях образа є результатом певних очікувань, які з тих чи інших причин не виправдалися. Наприклад, людина очікувала, що її зрозуміють, але не зрозуміли; чекала, що їй подякують, але не подякували. Чекала, що запросять, але не запросили. Чекала, що виявлять вірність, але зрадили.

Ті, кому хоч раз у житті було прикро, знають, які емоції миттєво відвідують людину. Сльози, обурення, гнів, навіть лють.

Але на відміну від агресії, яка може бути джерелом мотивації та діяльності, комусь щось довести, чогось домогтися, переробити всю роботу, часто ця негативна енергія, яка з'являється від образи, йде не назовні, а всередину людини. І тоді вона людину отруює, не дає ні миру, ні спокою.

Давид перераховує всі свої вчинки, всі свої дії, які він робив для своїх знайомих чи близьких, для тих людей, яких він добре знав.

Він щиро робив їм добро. Коли вони мали проблеми – він за них щиро молився. Більше того - він постом виснажував душу свою. Під час їхньої хвороби – він одягався у мішковину, Їхня скорбота – була його скорботою. Його слова: я ходив скорботний, з похилою головою, ніби оплакуючи матір. Він ставився до них як до рідного брата, як до друга.

Він сподівався, мав таке, як йому здавалося право, вірити, що і вони вчинять так само – коли він потребуватиме – підтримають його.

Але послухайте: 15Вони ж з мене глузували, зійшлися, зібрали на мене кари, а я не знав; розділилися і не покаялися.

16Цькували мене, глузливо висміювали, скреготали на мене своїми зубами

Є дуже повчальна байка, сюжет якої дуже схожий на те, що описує Давид.

Вовки загнали собаку, оточили, хочуть з'їсти. Собака просить не вбивати його, натомість обіцяє допомагати заганяти овець і таке інше.

Вовки подумали і залишили собаку в зграї. Два роки він їм допомагав, всьому навчав, показував місця, куди пастухи водять овець, полював разом із ними.

А потім настала особливо голодна зима, полювання невдалі, вовки голодні, зневірені. Що робити? Вирішили таки пса з'їсти. З'їли. Кісточки поховали. Поставили надгробок. Думають, як підписати від кого? "Від друзів"? Так ніби які друзі, коли з'їли собаку… Написати: «Від ворогів»? Так 2 роки разом пліч-о-пліч жили, полювали, ніхто в образі не був... Подумали-подумали і написали «Від колег».

Це те, що пережив Давид

Ситуація для нього дуже неприємна, тим більше для його чутливої душі. Він як поет, як музикант, усі ці несправедливості відчував навіть набагато більше, ніж воїн. А воїном він також був чудовим. Це йому співали: Давид переміг десятки тисяч.

Прикро за Давида. Та йому дуже неприємно. Його звинувачують у тому, чого у нього навіть у думках не було. Це дуже поширене явище за всіх часів і сьогодні зокрема. Докоряти людині в тому, чого вона навіть і не думала.

Але подивіться, як він вирішує питання своєї образи.

До Бога у молитві він приходить і виливає всі свої почуття та емоції. Він добре знає, що Бог зможе зрозуміти його навіть найнеприємніші вирази:

Хай посоромляться й зазнають стиду ті, які дошукуються моєї душі, хай обернуться назад і покриються ганьбою ті, котрі виношують проти мене зло.

Хай стануть вони, як порох, який розносить вітер, — нехай прожене їх Господній ангел.

Нехай їхня дорога покриється темрявою і стане ковзкою, нехай ангел Господній їх переслідує.

Однак вони даремно наставили на мене свою згубну пастку, безпідставно дорікали моїй душі.

Нехай накриє їх сітка, про яку не знають, нехай їх схопить капкан, який самі прикрили, хай попадуться в ті ж тенета.

Сам він не складає планів помсти. Він хоче і серце, і свій розум звільнити від сумного почуття образи. Тому він виливає Богові все, що на серці. Розповідає Йому про те, що завдає йому найбільших страждань.

І наприкінці каже:

Господи, не відступи від мене.

Устань, Господи, і зваж на мій суд і мою справу, Боже мій і Господи мій!

Суди мене за Своєю праведністю, Господи, Боже мій, аби не насміхалися наді мною

Іноді ми зможемо не ображатись. Навіть не дивлячись на те, що хтось буде намагатись нас серйозно образити. Якісь образи ми переростемо, на якісь образи не звернемо уваги.

Але зовсім не ображатись – навряд чи у нас, у людей вийде. Іноді трапляється справді велика образа, коли дуже важко на душі. Коли немає спокою. Коли скрізь і поруч туга, сум, коли скорбота та сльози.

І ось у такій ситуації варто скористатися прикладом Давида. Розкажіть Богові про все, що завдає вам болю. Про всіх, хто цей біль створив. Попросіть Бога звільнити вас від цього почуття. Для цього, можливо, потрібен час. І ваші розмови з Богом з цього питання будуть не поодинокі. Віддайте до Божих рук суд над вашим кривдником. Апостол Павло колись сказав: «Не мстіться за себе кохані, але дайте місце гніву Божому».

Може, комусь здається, що це все дуже спрощено. Але погодьтеся, коли людину відвідує образа - разом з нею приходить почуття покинутості, самотності, начебто ви нікому не потрібні. У цей момент хочеться як у дитинстві, щоб любляча мама обняла, поцілувала, заспокоїла. (Ну, звичайно, якщо ви не на маму образилися). Дорослій людині також це потрібно. Щоб у серце прийшов світ, що вилікує образу.

Це процес, через який Давид проходив усе життя. Іноді в нього виходило дуже добре, іноді ні. Але це правильний процес. Тому Давид підсумовує і каже:

Тож буде звеличений Господь!

І язик мій буде навчатися Твоєї праведності та як віддавати весь день Тобі хвалу.